Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Бро, наркоман тащит сюда!
Ахх, братаны, тут у меня история наркоманская прямо из жизни! Давайте я вам всё расскажу, как я раздобыла закладки с псилоцибиновыми грибами и вмазалась прущую трубку. Это будет самое крутое повествование, понимаете? Слушайте, держитесь за орехи!
Вот, значит, я сижу в своей комнате, скучаю, как вдруг приходит ко мне друг из клуба и говорит: "Валим, братишка, там новые закладки с псилами появились, кароче бомба!". Ну, ты сам знаешь, я как орехом отбитый и сразу же решил, что надо сходить и проверить это дело. Подожди, я же забыл рассказать, что перед этим мы отжарились на кумарах, так что синие пятна в голове были уже нормой.
И так, братва, мы с другом отправились на прогулку по тёмным улочкам, где продавали наркоту. Впереди светились фонари, а съездил вниз головой, словно копы с неба на нас свалились. Вот мы стояли, как два кокосика, недоуменно смотря на этих изменившихся заклятых бастардов.
"Чтобы такое?", - спросили они. Ну, и мы им, конечно, всю правду рассказали, что ищем новые "светящие" закладки. А они, эти бабкины дети, говорят: "Мы и так хорошо вас знаем, не позорьте наш район своим нарко-говном."
Тут, понимаешь, мне уже на орехи стукнуло. Как так можно? Хватит уже этих полицейских! Давайте просто замутим нашу вечеринку с псилами и прущей трубкой! Но копы нас отбили, они победили нас своими законами и силой.
Я уже думал, что всё, пришёл вот этот день, чтобы на меня наехали копы и забрали меня нахрен. Но в этот момент появляется чувак с дредами и говорит: "Эй, бро, у меня всё есть, что тебе нужно. Ты хочешь вмазаться в дреды?"
Ну тут я подумал, что лучше вмазаться вместе с ним, чем попасть под копов. Ведь, братва, копы всегда хотят отобрать у нас нашу свободу выбора. Я согласился и мы двинулись в его тусняк, чтобы оторваться по полной.
Вечеринка оказалась дикой, музыка, толпа людей, все на кумарах и все счастливы. И тут я увидел его... дредового чувака, который предложил мне участие в его забеге. И вот, братаны, я согласился и заработал на свою следующую "тусовку".
Всю ночь мы тусили, курили кокосик прущую трубку и жали закладки с псилоцибиновыми грибами. Я просто взрывался от энергии, как будто мефка прямо в моих венах бродила. Это было что-то невероятное, братишки!
Утром, когда уже забрезжил свет, наступило время кары. Я проснулся с ужасной головной болью и ртом, словно в чём-то утопленном. Это были наши дредовые друзья, которые решили устроить нам небольшой праздник на кумарах. Они просто сыпали эту дрянь в наши пивные бутылки.
Я не мог поверить, какие они, эти засранцы, бывают... Но знаете что? Я не расстроился, потому что у меня были уже планы на завтрашний день - снова оторваться на полную катушку!
Так что, братва, если вы думаете, что вам хватит сил справиться с такими вещами, тогда дерзайте!